Могила, хрест… А хто лежить? Не знаю

Могила, хрест… А хто лежить? Не знаю

Могила, хрест… А хто лежить? Не знаю.
«Якийсь солдат», – сказали так мені.
Загинув Він, чомусь, у ріднім краю
Тут, на безглуздій, не його війні.

Якийсь солдат… Ну як так може бути?
Хіба не Він колись когось кохав?
Хіба він може це усе забути?!
Але чому «могилою» Він став?

Лиш хрест і номер… Все чим можем стати,
Це все, на що нас прирекли кати,
Але ім’я усім в утробі дає мати?!
«Чому лиш номер?» – запитаєш ти.

Чому? Навіщо? За які прокляття?
Питання в пустку, в замкнутий квадрат
І сниться йому мама й чорне плаття,
І батько сивий-сивий в п’ятдесят

Могила, хрест і номер порядковий.
У кожнім місці їх ряди, ряди…
А завтра… завтра буде номер новий –
Привозять Вас «двохсотих» туди.

Та скільки буде вас іще лежати
Без імені, без долі, без лиця?
Хто за гріхи ці буде відбувати?
Можливо це початок від кінця?

А поки: дощ з душею гірко плаче,
І вдома мама сина вигляда.
Так хочеться сказать: «Тримайсь, юначе!
Ми виправимо все!»
Та звук – вода …

Автор: Кінь І.О.